Аргентинський дог

Основна інформація

Незважаючи на те, що популярність аргентинські доги набули лише у другій половині 20-го століття, історія їх створення досить довга та непроста. Одними з перших прабатьків сучасного аргентино були мастифи, що з`явилися на території Південної Америки в 16-му столітті. Їхньою основною метою була служба конкістадорам-завойовникам проти місцевого населення.

Масивні та готові битися до кінця мастифи поступово були схрещені з іншими породами бульдогами, боксерами. Цуценята від таких спілок, які отримали назву біла собака Кордоби (біла – завдяки відтінку вовни цуценят, Кордоби – через широке поширення в однойменній області Аргентини) мали жорстокі риси характеру, величезну фізичну силу і витривалість.

В Аргентині загалом, а в Кордобі, зокрема, були надзвичайно популярні та видовищні собачі бої, відвідувачі таких поєдинків — прості селяни, настільки люто вболівали за псів, що забували всі негаразди та непосильну ношу тяжкої фізичної праці. Основним призначенням таких собак аж до початку 20-го століття була участь у боях, доки породою не зацікавився професор А.Н. Мартінес, який згодом став «батьком» аргентино. Основною ідеєю, яку переслідував Мартінес, було створення собаки, сміливого і сильного, здатного полювати на велику дичину і хижаків (пекарі, пуми та ін.).). Але собаки-мисливці не повинні були бути настільки кровожерливими, як білий собака Кордоби.

Для створення ідеальної мисливського собаки, яка також могла бути помічницею в побуті, Мартінес схрещував такі породи, як боксер, німецька і бордоський доги, бультер`єр, бульдог, поінтер, піренейський гірський собака, іспанський мастиф, ірландський вовкодав. Упродовж тривалого часу народжені цуценята мали ті чи інші риси, які не дозволяли б їм стати по-справжньому витриманими та холоднокровними. Протягом 3 десятиліть професор Мартінес доводив своє дітище до досконалості, поки, нарешті, не було створено породу собак аргентинський дог.

У 1928 був затверджений перший Стандарт породи, а через 36 років, вже після смерті А.Н. Мартінеса Кінологічна федерація Аргентини офіційно визнала її. Довгий час аргентинські доги були надбанням країни, але не мали великої популярності у країнах Європи. Лише в 70-ті роки аргентино стали приковувати увагу собаківників Голландії та Німеччини, а потім Австрії, Іспанії, Італії. У нашій країні собаки цієї породи з`явилися вперше на початку 90-х. Але справжня Батьківщина цих собак – Аргентина, де ці тварини є візитівкою країни.

Навчання малюка-аргентинця має починатися буквально з перших днів його перебування у будинку. Ці собаки досить кмітливі і хитрі, щоб зрозуміти, що дав слабину одного разу господар, дозволити вити з себе мотузки. Не варто дозволяти маленькому догу те, що згодом заборонятиметься. Не пізніше 2 місяців цуценя варто починати навчати простим командам («До мене!», «Фу! та ін.), потім заохочувати, якщо малюк все виконав правильно. Поки щеня маленьке (особливо якщо він завжди проживатиме в квартирі), слід навчити його ходінню по потребі в строго відведеному для цього місці.

Завжди - і вдома, і на вулиці собака повинен слухати господаря, а щоб це так і було, виховувати тварину слід із раннього віку. З півроку можна подумати про дресирування собаки під керівництвом інструктора (особливо тоді, коли собака не лише охоронятиме будинок, а й братиме участь у полюванні), який правильно вкаже на прогалини у вихованні та допоможе їх виправити, роз`яснить усі тонкощі навчання собак саме цієї породи. До моменту навчання під керівництвом фахівця собака повинен мати в авторитеті у себе одну людину – свого господаря, який навчив її азам дресирування та прищепив гарні манери.

Ці собаки чудово навчаються і сприйнятливі. Вони швидко схоплюють команди господаря, але тривалі заняття дресируванням можуть їм швидко набриднути. Власник повинен чітко, м`яко і наполегливо показувати, що собака повинен його слухати. Але фізична сила і крик виключені, оскільки такий підхід геть-чисто уб`є весь інтерес собаки до тренувань.

Декілька цікавих фактів

• 2004 року на екрани вийшов фільм під назвою «Мій друг – аргентинський дог», де поряд із професійними акторами у зйомках брав участь і сам дого аргентино. Драма спільного виробництва Аргентини та Іспанії оповідає про непросту долю людини, життя якої набуває фарб за допомогою вірного друга — аргентинського дога на прізвисько Бонбон. Треба сказати, що з роллю тварина впоралася блискуче.
• В Аргентині існує найбільша кількість розплідників цієї породи, найбільші з них - De Agallas, De Urumpta, De el Tumi, De Coatro Soles. Придбання цуценя, вирощеного в одному з цих розплідників, є дуже витратною і нешвидкою справою, оскільки трепетні аргентинці вважають собак такої породи символом своєї країни і навіть за великі гроші рідко погоджуються на продаж та вивіз цуценя за кордон.