Турецький кангал

Турецький кангал (англ. Kangal dog) - це порода сторожових собак, родом із міста Кангал у провінції Сівас, Туреччина. Це собака схожа на мастифа, з однотонним, жовто-коричневим забарвленням вовни, і чорною маскою на морді. Згідно зі стандартами офіційних організацій любителів у Туреччині, Cynology Federation Of Turkey (KIF) та Ankara Kangal Derneği (ANKADER), у собак можуть бути білі мітки, а також бути відсутнім маска. Хоча найчастіше їх описують як вівчарських собак, це не так, це сторожові собаки, що охороняють стадо від вовків, шакалів та ведмедів. Їхні захисні якості, вірність і м`якість з дітьми та тваринами привели до зростання популярності, як захисника сім`ї.

Історія породи

Назва походить від міста Кангал, в провінції Сівас, і ймовірно має схоже коріння з турецькою назвою племені канли. Походження топоніму, що дав назву собакі та місту, все ще не ясно. Ймовірно, плем`я канли покинуло Туркестан, і перекочувавши до Анатолія, утворило селище Кангал, що збереглося до наших днів.

Таким чином, і собаки, з більшою часткою ймовірності, походять з Туркестану, а не з Туреччини. Гіпотези ж, що вони вавилонського або абіссинського походження, не підтверджуються генетиками.

Версія, що ці собаки походять від пари індійських собак, вивезених до Туреччини, серйозно не розглядається.

Ясно одне, що це давня порода, яка служить людям вже дуже давно. Просто до її історії приплелися людські інтриги, де різні країни та народи, надають собі право називатися батьківщиною цих собак.

Опис

Існують тонкі відмінності в стандарті породи, що використовується в різних країнах. На батьківщині собак, у Туреччині, стандартом Cynology Federation Of Turkey висота собаки описується від 65 до 78 см, плюс мінус два сантиметри.

При цьому KIF не робить відмінностей між самцем та самкою. Хоча стандарти інших країн досить добре узгоджені, вони не збігаються зі стандартом KIF. У Великобританії, висота в холці для собак має бути від 74 до 81 см, у сук від 71 до 79 см, без урахування ваги.

У Новій Зеландії, для собак висота вказується від 74 до 81.5 см, а вага від 50 до 63 кг, а для сук від 71 до 78.5 см, при вазі від 41 до 59 кг. У США ця порода визнана тільки в UKC, і стандарт описує собак від 76 до 81 см у загривку, вагою від 50 до 66 кг і сук від 71 до 76 см, і вагою від 41 до 54 кг.

Турецькі вовкодави не такі важкі, як інші мастифи, що дає їм перевагу у швидкості та витривалості. Так, вони можуть розганятися до 50 км на годину.

Їх підшерстя забезпечує захист від суворої анатолійської зими та спекотного літа, а зовнішня шерсть захищає від води та снігу. Така шерсть дозволяє добре регулювати температуру тіла, при цьому є досить щільною, щоб захищати від іклів вовків.

Відмінності між стандартом KIF та міжнародними, також торкнулися і забарвлень. Обидві офіційні організації, Cynology Federation Of Turkey (KIF) та Ankara Kangal Derneği (ANKADER), не вважають забарвлення вовни характерною рисою породи.

Чорні і білі плями, довша шерсть не вважаються ознаками кроссбридинга, стандарт KIF абсолютно толерантний до кольору шерсті, і трохи більш вимогливий до білих плям. Вони допускаються тільки на грудях та на кінчику хвоста, тоді як в інших організаціях також на лапах.

А ось в інших клубах, вовна та її забарвлення є найважливішими рисами, що відрізняють породу від акбашів та анатолійських вівчарок.

Вона повинна бути коротка і щільна, не довга або пухнаста, а забарвлення сіро-жовтим, сіро-коричневим або коричнево-жовтим.

У всіх собак має бути чорна маска на морді, і чорні мітки на вухах. Залежно від стандартів, білі мітки на грудях, лапах та хвості як допускаються, так і не допускаються.

Купірування вух проводиться з кількох міркувань, у тому числі і для захисту, тому що вони можуть стати мішенню для супротивника у бійці.

Також вважається що таким чином у них утримується слух, тому що звуку простіше потрапити в раковину. Проте, у Великій Британії купірування вух заборонено законом.

Характер

Собаки цієї породи спокійні, незалежні, сильні, контролюють обстановку та добре захищають. Вони можуть бути недружні до незнайомців, але добре дресирований кангал ладнає з ними, особливо з дітьми.

Він завжди контролює ситуацію, чутливий до її змін, відповідає на погрози миттєво та адекватно. Вони відмінні захисники як для худоби, так і для людей, але не підходять для недосвідчених собаківників, тому що незалежність і розум роблять їх поганими учнями.

Під час охорони стада ці собаки займають висоту, з якої зручно переглядати околиці. У спекотні дні вони можуть викопувати ями в землі, щоб охолоджуватися.

Молоді собаки тримаються ближче до старих та переймають досвід. Зазвичай вони працюють парами або групами, залежно від розміру. Вночі інтенсивність їх патрулювання зростає.

Будучи стривоженим, кангал піднімає хвіст і вуха і подає знак вівцям, щоб вони зібралися під його захист. Його перший інстинкт, поставити себе між загрозою та господарем чи стадом. Як тільки вівці зібралися за ним, він контролює вторгнення.

У випадку з вовком, іноді вистачає загрози, але тільки якщо собаці не протистоїть зграя і якщо вона не на своїй території. Існують спеціальні вовкодави, які у себе на батьківщині відомі як «kurtçu kangal».

У Намбії ці собаки використовувалися для захисту худоби від нападів гепардів. Близько 300 собак були передані фермерам Намбії з 1994 року, спільнотою захисту гепардів Cheetah Conservation Fund (CCF) і програма була настільки успішна, що її поширили і на Кенію.

За 14 років число гепардів загиблих від рук фермера скоротилося з 19 до 2.4 особин, на фермах, де худобу охороняли кангали, втрати зменшилися на 80%. Вбиті гепарди намагалися напасти на худобу, тоді як раніше фермери знищували будь-яку помічену в окрузі кішку.

Знаючи це, просто зрозуміти, що турецький кангал – це собака не для квартири, і не для забави. Потужні, вірні, розумні, вони створені щоб служити і захищати, потребують простоти та важкої роботи. А перетворившись на в`язнів квартир, стануть нудьгувати та хуліганити.