Колобус кірка

Навряд чи цей унікальний примат хоч раз у житті траплявся вам на очі. Колобус Кірка (лат.Piliocolobus kirkii) живе лише на півдні острова Занзібар, та й то там залишилося, за різними оцінками, від 1,5 до 3 тис. представників виду. Справа в тому, що розмножуються вони вкрай повільно - пологи у самок проходять з інтервалом не менше 3,5 років, при цьому на світ з`являється лише один малюк. А це ніяк не сприяє збільшенню популяції.

Названі ці мавпочки на честь їхнього першовідкривача – Сера Джона Кірка. Зустрічаються вони у болотистих та мангрових місцевостях, а також у тропічному лісі. Останнім часом колобуси Кірка старанно освоюють місце проживання з низькою рослинністю і все більше звикають до людей. Схоже, це єдиний для них спосіб хоч якось зберегти чисельність.

Місцеві жителі добре знають колобусів Кірка. Трапляється, що ці тварини навіть забредають у житла до людей і крадуть вугілля із сільських осередків. Здавалося б, навіщо він приматам? Кмітливі мавпочки використовують його, щоб знешкодити отрути, які потрапляють в організм разом із деякими видами фруктів. Завдяки таким «лікам» вони змогли трохи розширити свій раціон. А взагалі колобуси Кірка намагаються уникати стиглих фруктів, бо не здатні засвоїти цукор. Їдять вони пагони, насіння, молоде листя і різні незрілі плоди. Живуть великими групами по 30-50 особин у кожній.

Складаються такі зграйки з 4-5 самців і великої кількості самок з їхнім нестатевим нащадком. Відрізнити самців від самок можна за розміром: останні важать лише 8-10 кг, тоді як їхні кавалери важчі на 3-4 кг. А ось забарвлення у обох статей однакове.

Колобуси Кірка ведуть ізольований спосіб життя ось уже понад тисячу років. На батьківщині вони охороняються законом: для них навіть виділено спеціальні місця проживання. Так що, цілком можливо, ці кумедні мавпи будуть і надалі радувати нас своїм існуванням.