Доберман: історія виникнення, особливості виховання, характер

Аристократичний, сильний, вірний… Зазвичай так описують коханого чоловіка, але, як це, не дивно, подібні асоціації можуть викликати й наші брати менші. Йдеться про собаку, а саме про добермана. Характер цього собаки у багатьох викликає живий інтерес з моменту його виведення.

Вона навіть має досить сумнівне прізвисько — собака диявола. Так, які причини такої прізвиська? По-перше, це пов`язано з вродженою спритністю та силою. По-друге, колір говорить про смертельну небезпеку. По-третє, собака, яка допомагає міліції у розшуку злочинців, не може бути «доброю та пухнастою».

Важливим є те, що в США в охоронних службах цей собака використовують набагато частіше, ніж німецьких вівчарок, пітбулів, ротвейлерів. Ще одним історичним фактом є використання військово-морськими силами США доберманів під час воєнних дій 1939-1945 рр. Під час війни у ​​В`єтнамі для військових цілей використовувалися представники саме цієї породи. Це пояснюється тим, що вони максимально обережно поводилися в джунглях.

Як бачимо, головною метою селекції цієї породи було створення універсального службового собаки, який повинен бути не тільки злобним, але й вкрай настороженим і нескінченно відданим господареві.

Історія виникнення породи

Батьківщиною цієї породи є Німеччина, саме маленьке містечко Апольд (Тюрінгія). Доберман є молодою породою собак, виведення якої займався місцевий службовець поліції та збирач податі – Фрідріх Луїс Доберманн. Для виконання своїх службових обов`язків йому необхідний був собака, але всі існуючі породи його розчарували. У його розумінні ідеальний собака повинен бути розумним, швидким, гладкою вовною, що вимагає мінімум догляду, середнього зросту і досить агресивним.

У Тюрінгії часто проводилися ярмарки, де можна було купити тварину. Починаючи з 1860 року, Доберманн не пропускає жодного ярмарку чи виставки тварин. Разом з іншими поліцейськими та знайомими, Доберманн вирішив взятися за виведення ідеальної породи собаки. Для виведення ідеальної породи він узяв собак, які були сильними, швидкими, спортивними, агресивними. Собаки, які брали участь у процесі виведення, не завжди були чистокровними. Головним було їх якість як ідеального охоронця.

Досі невідомо, які конкретно породи використовувалися для виведення нової породи. Передбачається, що предками добермана є такі породи собак:

• ротвейлери;
• лягаві;
• босерони;
• пінчер.

Крім того, є відомості про те, що в крові добермана намішана кров дога, пойнтера, грейхаунда і сеттер-гордона. Доберманн вважав, що саме ці породи виведуть універсальну собаку. Через роки було виведено зовсім нову породу собаки, яка отримала назву тюрингського пінчера. Пінчер користувався досить великою популярністю серед людей, які хотіли придбати надійного, сильного та безстрашного охоронця.

У 1894 р. помер Фрідріх Луїс Доберманн, і порода була перейменована на його честь – «доберман-пінчер». Після його смерті розведенням породи зайнявся його учень - Отто Геллер. Він вважав, що пінчер повинен бути не тільки злісним собакою, а й комунікабельним. Саме Отто Геллер пом`якшив її непростий характер і перетворив її на породу, яка все більше мала попит серед сімейних пар.

У 1897 р. у місті Ерфурті відбулася перша виставка собак породи доберман-пінчер, а у 1899 р. – створено перший клуб «Доберман-пінчер» в Апольді. Через рік клуб змінив назву на «Національний клуб доберман-пінчерів Німеччини». Мета цього клубу полягала у розведенні, популяризації та подальшому розвитку цієї породи собак. З моменту створення цього клубу кількість цієї породи вже становила понад 1000 представників.

У 1949 р. була прибрана приставка пінчер. Це було пов`язано з численними суперечками щодо країни походження цієї породи. Для того щоб припинити будь-які наміри та заперечення вирішили залишити лише назву «доберман», яка вказувала на знаменитого німця, який вивів цю породу.

Відомі представники доберманів

Як і будь-який інший вид, ця порода собак має своїх відомих представників. Усьому світу відомий собака-слідопит, який розкрив понад 1,5 тисячі злочинів – іменитий Треф. Цей чистокровний доберман був виведений у Німеччині у «фон Тюрінген» (розплідник, що належав Отто Геллеру) і зарекомендував себе просто блискуче.

Треф працював як шукач у Росії, де на початку XX століття було створено «Російське товариство заохочення собак до поліцейської та сторожової служби». Це суспільство було засноване відомим російським кінологом.І. Лебедєвим, який дуже любив доберманів і вірив у їхній подальший прогресивний розвиток. Всі його припущення та надії виправдалися ще у жовтні 1908 р., коли Треф почав працювати.

Жовтнева революція 1917 р. і всі наступні події негативно позначилися на розвитку породи - практично всі представники цієї породи були винищені. Тільки 1922 р. почали планомірно відроджувати до життя доберман-пінчера. Для розведення був створений розплідник у Ленінграді. Вже наступного року було створено «Центральну школу-розплідник», де розводили собак для карного розшуку НКВС. Надалі популярність цієї породи лише набирала обертів, не поступаючись навіть німецькій вівчарці.

Також було створено «Центральну секцію службового собаківництва», яка сприяла численним виставкам, проведенню міжнародних змагань, де були представлені різні породи собак та добермани, в тому числі.

Незважаючи на стрімкий розвиток, виникло безліч проблем, пов`язаних з виведенням та використанням у службових цілях цієї породи надалі. Так, становлення СРСР негативно вплинуло на розведення цієї породи. Це пов`язано з тим, що якісні представники більше не імпортувалися до Союзу, тому особини, що залишилися, в розплідниках сприяли появі нових представників з агресивним і боягузливим характером. До того ж добермани стали злісними і мали коротку і гладку вовну. Тому любителі досить швидко розчарувалися у породі.

Собака з короткою вовною не був придатним для служби в армії, міліції або прикордонній службі. Доберман – це собака зі складним характером, тому процес дресирування займає багато часу та терпіння кінолога. Якщо кінолог був готовий витрачати багато часу, то доберман демонструє свої найкращі якості, якщо ж ні, то він взагалі може відмовитися нести службу і ставати апатичним. До того ж ця порода погано переносить зміну господаря.

У 1971 р. доберман офіційно став звичайним собакою, його викреслили з клубу службового собаківництва. Як не дивно, але це стало позитивним витком у розвитку та подальшій селекції породи. Любителі доберманів стали творчо підходити до селекції, виховання та догляду за ними. Це сприяло позитивному розвитку породи.

Після розпаду СРСР любителі породи змогли «оновити» її, оскільки до країн СНД почали завозити собак із Європи. Це значно підвищило якість породи собак, що розводиться. На жаль, на даний момент порода залишається в тіні інших відомих, чистокровних представників. Мало хто хоче тримати такого великого собаку в будинку, та й позначаються стереотипи та упередження щодо їхньої репутації. До того ж ця порода не має підшерстки і тому її не можна тримати на холоді. Але ті, хто ризикнув і завів добермана, залишаються щасливими і задоволеними своїм вибором.

Характер доберманів

Добермани за своєю природою є дуже енергійними, обережними та безстрашними собаками. Тому вони ідеально підходять для охорони різних об`єктів. Але це не означає, що ця порода не підійде для утримання будинку зі своїми господарями.

Ця порода має певну репутацію. Багато хто вважає, що доберман занадто небезпечний, тому його не варто заводити як домашнього вихованця. Така репутація виникла через силу, спритність і те, що їх часто використовують як охоронців. Мало хто знає, що ця порода «горою стоїть» за своїх домочадців і нападає лише у разі безпосередньої загрози їй чи господареві. Так, статистичні дані говорять про те, що такі породи, як ротвейлери, пітбулі, вівчарки та маламути частіше нападали на людину, ніж добермани.

Якщо доберман пройшов спеціальне навчання у кінологу, то такий собака через свою відданість стане ідеальним вихованцем та охоронцем сім`ї. Ця порода знаходить спільну мову не лише з дорослими, маленькими дітьми, а й з іншими вихованцями. Вони розумні, швидко навчаються, спортивні, комунікабельні.

Характеризуючи цю породу, необхідно пам`ятати про її сильний темперамент. Вони прив`язуються до власної сім`ї набагато сильніше за інші породи, тому вони можуть бути дуже агресивними щодо інших собак, захищаючи свого господаря. Важливим є те, що вони погано переносять зміну господаря.

Особливості виховання доберманів

Будь-яка жива істота вимагає ласки та турботи. Не можна заводити вихованця бездумно! Особливо це стосується собак, які вважаються найвідданішими істотами у світі.

Перед тим, як заводити саме добермана, необхідно зважити все дуже ретельно. Для початку потрібно оцінити власні сили та можливості. Ця порода любить тривалі прогулянки та пробіжки з господарем. Недостатньо просто піти вигуляти добермана, представники цієї породи люблять, коли господар бігає разом із ними. Ідеальний господар добермана має бути активним, любити тривалі пробіжки, та дихати свіжим повітрям. Лінивим людям краще навіть не думати про такого вихованця.

Добермани є розумними собаками і люблять постійні фізичні навантаження та дресирування. Вони спостерігають за власним господарем, тому перед ними, ніколи не можна показувати страх чи слабкість. Господар добермана має бути сильним, розумним і спортивним і не давати слабину.

Людина, яка хоче завести простого собачку, може навіть не думати про добермана. Цей собака не любить флегматичних, домосідів, меланхолійних людей. За відсутності господаря або інших членів сім`ї, доберман може перетворити домашній простір на первозданний хаос. Щоб уникнути подібного, необхідно пам`ятати про те, що подібний собака підпорядковується тільки ватажку або лідеру за вдачею. Тому свою силу волі та характеру необхідно буде ще довести подібному вихованцю. Добермани відчувають у людині авторитет і владу, але не зазнають насильства та будь-якого застосування фізичної сили. Важливо пам`ятати про розвинену мускулатуру, швидку реакцію, силу і спритність добермана, що робить його вкрай небезпечним противником.

Якщо майбутній господар не збирається особливо займатися таким собакою, як доберман, краще його не залишати з дітьми. Оскільки через відсутність фізичних навантажень та витрати енергії вони можуть стати агресивними чи злісними.

Також цей собака не підходить для охорони території взимку або в холодну пору року через відсутність підшерстки. Це не означає, що доберман не може виступати в ролі охоронця, його просто не можна утримувати на вулиці чи вольєрі.

Добермана необхідно брати тільки цуценям, так його дресирування потрібно займатися з малого віку. Це пов`язано з тим, що маленькі цуценята не тільки швидкі та активні, але й дуже тямущі і ловлять все на льоту. Улюбленими заняттями цього вихованця є навчання та служба. Що стосується особливостей дресирування цуценят, то важливо пам`ятати про те, що вони дуже швидко втомлюються. Тому потрібно уважно стежити за вихованцем і у разі втоми припинити дресирування. Якщо не звертати уваги на втому цуценята і продовжувати змушувати його виконувати свої команди, то на наступному тренуванні він може просто почати вередувати і відмовитися що-небудь робити.

Догляд за доберманами

Добермани ідеально підходять людям, які не люблять присвячувати багато часу догляду за тваринами. Вони практично не линяють, розчісувати та протирати мокрим рушником їх потрібно лише один раз на тиждень. Пазурі потрібно обрізати в міру зростання (досить часто). Що стосується водних процедур, то це повністю залежить від бажання власника вихованця. Перед купанням добермана слід розчесати, щоб уникнути втрати шерсті.

Потрібно пам`ятати, що добермани – це спортивні та швидкі тварини, тому вони не бояться великих фізичних навантажень. Вони люблять бігати разом із своїм господарем. Крім того, ця порода собак любить, і розумові навантаження і з радістю бере участь у змаганнях та виставках різноманітних.

Захворювання доберманів

Добермани – це сильні та найчастіше здорові собаки. Але в природі немає нічого ідеального, тому ця порода схильна до таких захворювань:

• заворіт кишок;
• синдром Уобблера;
• рак шкіри;
• катаракта;
• ліпома;
• хвороба Віллебрандта;
• кардіоміопатія;
• гіпотиреоз;
• дисплазія тазостегнового та ліктьового суглоба;
• цукровий діабет;
• гепатит;
• ентропія.

Крім цих захворювань, добермани достатньо рідко хворіють на дерматологічні захворювання:

• вітіліго;
• випадання вовни;
• себорея;
• депігментація носа.

Це далеко не весь перелік хвороб, до яких добермани мають схильність. Тому дуже важливим є дотримання всіх правил догляду за твариною. Також важливим є планові походи до ветеринару, прийом вітамінних та мінеральних добавок, призначення щеплень, правильне харчування та розподіл фізичного та розумового навантаження.

Доберман – собака з досить негативною репутацією. Тому такого собаку не потрібно зайвий раз злити чи провокувати, але правильне дресирування може нівелювати негативні риси характеру представника цієї породи. Крім того, правильно сформований характер може створити ідеального захисника сім`ї.

І насамкінець, кожна тварина є індивідуальною особиною, тому не завжди загальні особливості та рекомендації підходять до того чи іншого представника виду чи породи. Проте, доберман – це розумний, сильний, енергійний, витривалий собака, який може стати невід`ємною частиною будь-якої сім`ї.