Перлина звичайна річкова: місця проживання молюска

Перлина нитка є заповітною мрією багатьох представниць прекрасної половини людства, особливо якщо йдеться про натуральний перламутр, який створює молюсок. Тим часом мало хто знає, які саме живі організми на землі виробляють цю дивовижну біогенну освіту і як влаштований перлинний організм.

Перегляд Margaritifera margaritifera

На вигляд зовсім непримітна двостулкова раковина чорних, коричневих і зелених тонів з личинкою-глохідієм, що ховається в ній, є тим самим творцем, завдяки якому людство має можливість милуватися ніжною красою річкових перлів. Перлина звичайна, яку називають ще європейською через її ареал, є досить великим молюском, розміри якого нерідко перевищують 12 сантиметрів завдовжки (рекордний показник становить цілих 16 сантиметрів) і близько 5 сантиметрів завширшки.

Ареал молюска

На сьогоднішній день молюск перлина зустрічається переважно в північних регіонах земної кулі, поширюючись у невеликих прісних водоймах Російської Федерації (Валдай, Карелія, річки, що впадають у північні моря), країн Скандинавського півострова, Білорусі, на Атлантичному узбережжі Франції, а також у східній та північно-східній частинах Канади. та Штатів. На відміну від багатьох інших молюсків, черепашка перлина воліє чисті не застійні річки і струмки зі швидким перебігом, що робить прямий вплив на товщину її стулок, роблячи їх легшими та тонкими.

При цьому вони примудряються вести практично нерухомий спосіб життя, намагаючись занурюватись у тій донній частині водойм, де спостерігається мінімальна кількість мулу та багато чистого річкового піску з досить неоднорідною підкладкою з гальки різних розмірів. Величезне значення для цього різновиду молюсків має висока відсоткова частка кисню та мінімальний вміст сольових мінералів, які також стоншують раковину.

І якщо зараз такі мушлі є великою рідкістю, то ще в минулому столітті можна було легко знайти їх численні популяції, представники яких воліли занурюватися гострим кінцем у піщане дно на глибині від 25 сантиметрів до 2,5 метрів або обліплювати бруківки, розташовані прямо на річкових. порогах. Наприклад, у водоймах Кольського півострова дослідники налічували по 70 раковин на 1 квадратний метр, але тепер про таку щільність залишилися лише спогади.

Будова річкової черепашки

Розібравшись з тим, де нині мешкає margaritifera margaritifera, не завадить ознайомитися і з її будовою, яка має низку унікальних у своєму роді особливостей. Серед них варто виділити:

1. Обидві стулки в зоні зчленування мають характерні зубчики, які при змиканні утворюють досить надійний замок, що перешкоджає попаданню всередину раковини сторонніх предметів. Примітно, що ці зубчики мають зовсім різну форму, і якщо на правій стулці вони нагадують неправильну піраміду, то в лівій частині черепашки є лише два слаборозвинені зуби, розділених між собою невеликим поглибленням.
2. Край черевної області цих молюсків має плоску, а іноді й трохи увігнуту форму, що, в принципі, мало чим відрізняється від класичної будови двостулкових черепашок. Те ж саме можна сказати і про видільну, статеву і травну систему margaritifera margaritifera.

   

3. Зябра прісноводної перлини розташовуються біля її ніжки, і якщо молюск перебуває у спокійному стані, то вода, через яку, власне, і здійснюється його дихання, заходить усередину мантійної порожнини через сифон введення, розташований у нижній частині стулки. Після того як рідина проходить через зябра, вона повертається назад, з тією різницею, що її виведення з організму черепашки здійснюється через зовсім інший сифон, що називається верхнім. Саме тому молюски воліють зариватися в річкове дно гострим кінцем, залишаючи обидва сифони і наполовину прочинені стулки вгорі.
4. Забарвлення двостулкових черепашок безпосередньо залежить від їх віку. Чим старший молюск, тим темнішим буде його відтінок. Подібна картина спостерігається і в його перламутровому шарі кремового та блідо-рожевого відтінків, який згодом може покриватися характерними зеленими цятками.

https://youtube.com/embed/S9zj76fCPe8

Слід зазначити, що найбільш товстими стулками володіють перлини, які змушені мешкати в твердій воді з великою кількістю домішок (не поширюється на водоймища з підвищеною концентрацією солей, що мають властивість витончати раковини). У той же час занадто м`яка вода також не йде цьому організму на користь, витончуючи його захисний шар і призводячи до утворення у верхній частині глибинних ерозій.

Якщо ж річкова черепашка-перлина постійно живе у водоймах з низькою сольовою концентрацією, то згодом у її товстому перламутровому шарі утворюються численні білкові прошарки, які називають тульбергівськими.

Вчені відзначають, що в міру старіння рельєф стулок неминуче руйнується, і спостерігати за цими химерними візерунками більш-менш можливо лише при дослідженні наймолодших представників цього виду.

Спосіб життя перлинки

Як відомо, європейська перлина протягом усього терміну свого існування веде вкрай пасивний спосіб життя. Примітно, що така особливість спостерігається не тільки у процесах пересування молюска, які практично повністю відсутні, а й у його харчуванні та розмноженні. Тобто для задоволення своїх природних потреб цьому живому організму не доводиться робити жодних зусиль.

Харчування та розмноження

Годується перлина усілякими мікроводорстями і детритом органічного типу, які фільтруються її ж зябрами в процесі дихання. Ця особливість привела дослідників до думки про те, що дихальна та травна системи двостулкового молюска, що базуються на дуже ретельній фільтрації, нерозривно пов`язані між собою і, по суті, є одним цілим. Примітно, що за одну добу мініатюрна черепашка примудряється пропускати через свої зябра до п`ятдесяти літрів води, отримуючи разом з нею не лише кисень, а й повноцінне харчування.

Не доводиться особливо напружуватися самцям і в плані розмноження, тому що все, що від них вимагається, - це просто викидати своє насіння, яке має властивість досить швидко поширюватися по всьому водоймищу, запліднюючи самок.

Зазвичай цей процес припадає на середину серпня, адже саме тоді ліниві молюски, не зсуваючись ні на крок із насидженого містечка, виділяють мільйони своїх сперматозоїдів, що запліднюють яйцеклітини самок через їх напіввідкриті стулки.

Формування личинок відбувається дуже швидко. Вже до кінця серпня на одній стулці налічується близько трьох мільйонів таких малюків. Подальший їхній шлях визначений інстинктом, адже самка буквально скидає із себе нове покоління, головне завдання якого полягає в тому, щоб якнайшвидше прикріпитися до інших мешканців водоймища. Зазвичай остаточна фаза формування молюсків займає від 8 до 11 місяців, поза межами іншого живого організму їх розвиток стає неможливим за визначенням.

Цікаві факти

Незважаючи на такий примітивний пристрій, margaritifera margaritifera може похвалитися величезною кількістю унікальних фактів зі свого життя, які вражають уяву простого обивателя. І найцікавіші з них такі:

• Личинка-глохідій, яка, власне, і є тією незвичайною перлинною черепашкою, насправді є звичайним річковим паразитом, що харчується продуктами життєдіяльності коропа та інших представників цього сімейства. Однак такий паразитичний етап розвитку йде носіям тільки на користь, адже саме глохідії рятують риб від передчасної смерті, значною мірою гальмуючи процес їхнього старіння після закінчення нересту.
• Процес формування перлини в тканинах молюска можна порівняти з попаданням скриньки в око. А все тому, що він починається з попадання в надра молюска невеликої порошинки, яка має властивість дратувати його м`які тканини, змушуючи їх виділяти той самий перламутр, шар за шаром, що обволікає дрібне сміття. Безумовно, швидкого результату чекати не доводиться, адже в ході досліджень вдалося з`ясувати, що свого середнього діаметра 8 міліметрів перлина досягає лише через 35-40 років. Однак це коштує такого довго очікування, тому що річкові перли прекрасні.

  

• Довгий час видобуток річкових перлів вважався вкрай вигідним промислом, адже розшивати одяг чудової краси коштовностями було прийнято ще у X столітті. Проте з часом чисельність прісноводних перлин почала стрімко скорочуватися, внаслідок чого їхню видобуток довелося згорнути. Примітно, що першим турботу про зникаючий молюсок виявив російський імператор Петро I, який розпорядився заборонити їх відлов. На сьогоднішній день цьому виду загрожує повне зникнення, через що він був внесений до Червоної книги та багато інших списків подібного плану.

Але головною особливістю цього прісноводного молюска є його довгожительство, адже вік деяких екземплярів досягає 250 років, що автоматично дозволяє присвоїти річковій перлині почесне звання найстарішої безхребетної тварини.

Вживши заходів щодо скорочення вилову і розведення цих молюсків, можна зберегти і примножити популяцію, тим самим забезпечивши людству можливість, як і раніше, милуватися витонченою красою річкових перлів.