Рогозуб: опис двоякодишних риб та особливості їх життя

У світі існує безліч неймовірних тварин, які вражають людство своїми зовнішніми та фізіологічними особливостями. До них відносяться двоякодишачі риби, включаючи рогозуби. Перші згадки про унікальну істоту з`явилися буквально кілька десятиліть тому, а іхтіологи та вчені з усього світу, як і раніше, не можуть розгадати деякі загадки цієї риби.

Опис класу

Лопастепері риби з надзагону двоякодишачі вважаються одними з найзагадковіших створінь на планеті, які мають одночасно зяброві та легеневі дихальні системи. У цьому полягає їхня основна відмінність від інших класів. Сучасні іхтіологи поділяють підклас на два загони:

1. Рогозубоподібні.
2. Дволегочникові.

Зустріти подібну істоту в дикій природі вдається лише одиницям, оскільки вона вважається вкрай рідкісною. Тим не менш, у деяких водоймах Африки, Австралії та Південної Америки зрідка показуються ці неймовірні тварини.

Крім зябер, властивих іншим водним жителям, у рогозубів є ще й легкі (їх кількість варіюється від одного до двох). По суті, орган є спеціалізованим плавальною бульбашкою, через стінки якого проходить повітря та здійснюється газообмін. Особина буквально проковтує свіжий потік повітря, піднімаючись на поверхню води, а потім пропускає його через перегородку в передсерді.

У свою чергу кров починає циркулювати від органів і потрапляти в ліву частину серця. Збагачені киснем частинки прямують до тих судин, які проходять через зябра до голови та інших важливих органів. Решта консистенції теж проходить через зябра і потрапляє безпосередньо в посудину, яка веде до легені. У результаті різні склади крові частково поєднуються в судинах і серці, що нагадує примітивний аналог двох кіл кровообігу.

Стародавні істоти

Представники групи двоякодишачих риб вважаються одними з найдавніших тварин на планеті Земля. При вивченні їхніх останків ученим вдалося визначити, що існували створення ще за часів девонського періоду (ера палеозою). Довгий час вчені не могли підтвердити існування подібних тварин, оскільки вся інформація, що мала, зберігалася лише в скам`янілих останках. Однак у 1835 р. відбулося одне глобальне відкриття: тоді вдалося підтвердити, що протоптер, що населяє водойми Африки, відноситься до двоякодишних риб.

Підклас включає шість видів:

1. Австралійський рогозуб - належить до загону однолегкових.
2. Американський лускатник - загін дволегкових.
3. Чотири види дволегеневих Protopterus.

Найбільшою знахідкою для вчених-іхтіологів став двоякодишачий австралійський рогозуб. У диких умовах його вдавалося визначити в обмежених акваторіях басейну річок Мері та Бернетт, що знаходяться у північно-східній частині Австралійського континенту. Розміри риби нерідко сягають 175 сантиметрів, а вага перевищує 10 кілограм.

У бічній частині рогозуб злегка приплюснуть і покритий великою лускою. Великі парні плавники нагадують ласти, а колір тіла представлений рудо-коричневими та блакитно-сірими відтінками. При цьому черево залишається світлим.

https://youtube.com/embed/eS3ofi5Vvp0

При пошуку місць проживання рогозуб віддає перевагу повільній воді з великою кількістю надводних і підводних заростей. Коли в легенях риби закінчується повітря, вона стрімко піднімається на поверхню води та відновлює втрачені запаси. Такий процес супроводжується інтенсивним шумом та сплеском. До того ж з`являється специфічний звук, що нагадує, чи то стогін, чи то хрюкання. Почути подібне звучання можна з великої відстані. Як тільки тварина заповнить свою природну потребу, вона назад опуститься на дно і продовжить знищувати водорості.

Місця існування

Розібравшись, до якого підкласу риб належить рогозуб, можна починати докладніше вивчати його життєвий цикл, раціон і житла. Значну частину свого життя риба проводить у придонних шарах води, розташовуючись на череві або ластоподібних плавцях. Щоб знайти джерело харчування, створення починає повільно повзти. До речі, швидкість пересування зовсім невисока, хоча якщо рибу злякати, вона може почати агресивно розмахувати хвостом, намагаючись прискоритися і уникнути небезпеки.

Коли настає посушливий сезон, а рівень води в річках опускається до мінімальних позначок, представники двоякодишачих риб починають влаштовувати укриття в ямах із залишками води. Якщо температура води надто висока, а проникнення кисню призупинено, більшість риб почне масово гинути, а в місцях, де залишаються їх останки, з`являється нестерпний запах. Вижити в подібному середовищі можуть лише витривалі особини, включаючи австралійського рогозубу, здатного дихати легкими. Однак, якщо вода повністю випарується, навіть ці створіння зазнають загибелі.

https://youtube.com/embed/eS3ofi5Vvp0

Період ікромету випадає на перші дні сезону дощів, коли річки заповнюються свіжою водою та всіляким кормом. Представники виду починають відкладати великі ікринки на водорості, і вже за два тижні з них з`являться перші личинки. До початку розсмоктування жовткового мішечка вони перебувають на дні, зрідка долаючи певні відстані. Вчені вважають, що вже на 14 дні життя у мальків з`являється і починає функціонувати легеня.

Щодо промислової цінності риби, то вона обумовлена ​​найсмачнішим і найніжнішим м`ясом з мінімальною жирністю. Саме за рахунок цієї переваги рогозуби стали масово відловлювати, а це призвело до суттєвого зниження їх чисельності. На сьогоднішній день риба надійно захищається спеціальними службами. Також здійснюються спроби переселення особин до інших водойм Австралії.

Характеристики протоптерів

Крім австралійських двоякодишачих риб, у природі існують і африканські види. До них відносяться протоптери, які мають ниткоподібні плавники і представлені чотирма різновидами. Найбільша - великий протоптер, довжина якого нерідко досягає 1,5 метра. При цьому середні розміри становлять 30 см. У момент плавання риби поводяться, наче вугри, звиваючи тіло. А ось переміщаючись дном, особини починають задіяти ниткоподібні плавники. До речі, шкіра останніх покрита безліччю рецепторів, які дозволяють рибі швидше знаходити їжу.

Іноді протоптер виринає на поверхню, заповнюючи запаси витраченого повітря. У природному середовищі рибу вдавалося знайти в болотистих річках та озерах Африки, рівень води в яких піднімається до високих позначок під час дощів, а потім опускається під час посухи. Коли він досягає позначки 5-10 сантиметрів, протоптери починають проривати різні ями.

Своїм потужним ротом представники стародавнього вигляду з`їдають ґрунт, подрібнюючи його та викидаючи назовні за допомогою зябер. Утворені нори нагадують невеликі камери з вертикальним ходом. У подібних укриттях особини згинаються навпіл і лише виставляють назовні голову.

Поки вода повністю не висохне, риба зрідка показується на поверхню у пошуках збагаченого кисню. Однак незабаром рідкий мул заповнить прохід і перекриє вихід, внаслідок чого протоптер опиниться у пастці і вже не зможе вибратися на волю. У таких умовах риба починає тикати морду в мулову пробку, злегка піднімаючи її. Це дозволяє пробити невеликий отвір, через який постачатиметься кисень, що дозволяє рибі вижити до найближчих опадів.

Згодом вода в озері або річці набуває в`язкої консистенції, що пояснюється виділенням слизу з організму протоптера. Потім ґрунт ще більше висихає, а рівень води скорочується. Зрештою, вертикальний хід заповнюється свіжим повітрям, а риба згинається навпіл і захищає себе коконом зі слизу. У подібному стані їй вдається прожити ще 6-9 місяців до початку наступного сезону дощів.

Виживання при посусі

Поведінка двоякодишачих риб у посушливий період завжди дивувала вчених та іхтіологів. Через довгі дослідження та лабораторні досліди вдалося визначити, що протоптери здатні перебувати в стані сплячки приблизно чотири роки, після чого вони вільно прокидаються і повертаються до звичайного способу життя. Поведінка при посусі полягає в наступному:

1. Під час посухи природні обмінні процеси в організмі створінь призупиняються. Вже за півроку доросла особина втрачає близько 20 відсотків своєї маси, а розпад м`язової тканини стає джерелом енергії. Однак через подібний процес в організм риби потрапляє аміак, який не виходить назовні, як при активному життєвому циклі, а перетворюється на токсичну сечовину з колосальною концентрацією. Однак це не призводить до отруєння організму, чому поки що немає наукових пояснень.
2. З настанням дощової погоди ґрунт поступово розмокає, а вода назад повертається в нору. В результаті протоптер починає розривати слизовий кокон і періодично показується на поверхню. Після заповнення русла водою протоптер остаточно вибирається зі свого укриття і приступає до розмноження. У такий час самець вириває велику нору серед водних заростей, а потім починає залучати туди самку.

Остання здатна принести до 5 тисяч ікринок, які вже через тиждень перетворяться на личинки, а через місяць новонароджені мальки зможуть самостійно знаходити собі їжу, і взагалі покинуть норку. Протягом деякого часу вони продовжують плавати навколо норки, ховаючись туди за будь-якої потенційно небезпечної ситуації. При цьому дорослі самці, як і раніше, тримаються біля укриття, захищаючи молодняк від ворогів.

Темні особини

При вивченні способу життя та біологічного опису двоякодишачих риб потрібно звернути увагу і на один унікальний вид - протоптера темного. Його зустрічають у басейнах великих африканських рік Конго та Огова серед заболочених ділянок, що зберігають підземний рівень води навіть під час сильної посухи.

Як тільки рівень водойм починає знижуватися до мінімальної позначки, риба закопується в придонний мул доти, доки не докопається до підземної води. Саме в цьому природному резервуарі протоптер переносить посушливий період, не вдаючись до створення кокона. Іноді він випливає на поверхню, намагаючись вдихнути свіжу порцію повітря.

Що стосується норки цієї риби, то вона є невеликим похилим ходом з камерою в кінці. Рибалки стверджують, що такий притулок може прослужити одному власнику протягом 5-10 років. Саме в норі відбувається сезонний нерест, до якого самці готуються набагато раніше. До початку ікромету вони нарощують навколо нори грязьовий пагорб заввишки до одного метра.

Представники надкласу двоякодишачих риб завжди дивували вчених своїми унікальними властивостями, незвичайною поведінкою та зовнішністю. Крім цього, вони стали цікавими для творців снодійних препаратів, які прикладали масу зусиль, щоб видобути з тіла риби ті речовини, які допомагають їй без особливих труднощів переносити довгу сплячку.

В результаті довгих досліджень біохімікам вдалося видобути екстракт з мозку риби, а потім ввести його в кров щура, що призвело до різкого зниження температури її тіла. Перехід у сплячий стан здійснювався практично миттєво, а тривалість сну досягала 18 годин. Потім щури спокійно прокидалися, а якихось наслідків від штучного сну зовсім не було.

Настільки дивовижні результати викликали у дослідників справжнє захоплення, тому вони стали докладно вивчати життєвий цикл риби та розвивати створення препаратів на основі речовин із її тіла. Проте через стрімке зниження чисельності виду досліди довелося призупинити, а унікальних риб внести під захист природоохоронних органів та всесвітніх організацій.