Шляхи зараження та способи лікування лейшманіозу у собак

• від інфікованих тварин, із якими собака вступала у контакт;
• через москіти;
• через безпосередній контакт з виділеннями або кров`ю, що містили інфекційний агент;
• від хворої матері до потомства при народженні.

Важливо знати, що лейшманії передаються і від собаки до людини, і навпаки. Масові епідемії не трапляються лише тому, що основні переносники - москіти, воліють жити в сухому та спекотному кліматі, наприклад, у Південній Америці, Середній Азії та на Близькому Сході. Власник повинен розуміти, що не всі комари годяться у переносники інфекції, а лише деякі види. Проте зрідка випадки лейшманіозу зустрічаються і в помірному кліматі, особливо в посушливе та спекотне літо.

Ветеринари виділяють дві різні форми хвороби: вісцеральну та зовнішню. Вісцеральний лейшманіоз у собак провокують найпростіші з різновиду Leishmania donovani, які, потрапляючи в організм, починають активно знищувати внутрішні органи вихованця – печінку, нирки, кістковий мозок. Leishmania tropica, інший підвид лейшманії, викликають шкірну форму недуги, тому що вважають за краще дислокуватися в епідермісі та лімфатичних вузлах.

Небезпека лейшманіозу полягає в тому, що інкубаційна фаза, доки інфекція освоїться в носії, становить від 6-7 місяців до одного року. Фахівці відзначають, що далеко не у всіх тварин хвороба якось виявляється. Більшість вихованців виступають лише носієм, хоча у разі ослаблення імунітету вони також потрапляють у зону ризику. Особливу вразливість до недуги мають такі породи, як американський кокер-спаніель, боксер, англійська гонча і німецька вівчарка.

Симптоматика хвороби

Симптоми лейшманіозу повністю залежать від форми захворювання. Розглянемо їх докладніше:

1. Вісцеральна форма у ветеринарії поділяється на два підвиди: гострий та хронічний. Кожна з них обтяжена такими ознаками, як загальна пригніченість тварини, плавна, але необґрунтована втрата ваги та напади лихоманки. Заражений вихованець починає страждати на розлади ШКТ, анемію, кон`юнктивіт. На тілі улюбленця виявляються алергічні реакції. Дані найпростіші вкрай токсичні, тому пес стає млявим та апатичним. У його калових масах власник може виявити кров та слиз. Значно збільшуються у розмірах лімфатичні вузли, печінка та селезінка. Якщо лікування не буде надано оперативно, після перших симптомів, то вихованець здатний «згоріти» зсередини за пару місяців.
2. Шкірна форма виявляє себе у вигляді утворення невеликих щільних вузликів на місцях укусів комах. Згодом вони починають виразкуватись. На морді вихованця випадає шерсть, з`являються нориці. Особливо личинки люблять селитися на таких ніжних ділянках тіла пса, як вуха, спинка носа та навколо очей. Патологія відрізняється млявою течією, вкрай рідко закінчується фатальним результатом. Однак при ігноруванні цілком може призвести до спотворення зовнішності собаки.

Ветеринарні лікарі зазначають, що при тривалому впливі лейшманії можуть виникати такі неприємні наслідки, як:

• повна чи часткова втрата зору;
• розвиток запальних процесів у легенях;
• рясне висипання на шкірних покровах (діатез);
• нефрит (запалення нирок);
• значне зниження рівня лейкоцитів у крові.

У гострій формі недуга протікає лише 2-3 дні, якщо за цей час організм значно виснажиться, то майже напевно пес загине. Хронічна форма характеризується згасанням яскравих симптомів, здоров`я собаки повертається до відносної норми. Важливо відзначити, що інфекційний агент може жити в тілі улюбленця до 3-х років, після чого самостійно зникає.

Діагностика захворювання

Діагностичні процедури при підозрі на лейшманіоз проводяться комплексно. Шкірний різновид диференціюється за допомогою мазків з уражених ділянок шкіри, а також зіскрібків з вузликів, що не розпалися. Після чого біоматеріал фарбується методом Романовського-Гімза. За наявності інфекції ядро ​​стає рубінового кольору, а цитоплазма набуває блакитнуватого відтінку.

Вісцеральна форма вимагає більш ретельного дослідження, воно включає пункцію з кісткового мозку і лімфатичних вузлів собаки. Проводиться ретельний аналіз крові та виділень, що містяться у калі. Під час огляду лікар здатний виявити підвищення температури тіла у тварини, пальпація підтвердить збільшення розмірів печінки та інших внутрішніх органів. Для точності діагнозу допустимо провести УЗД та рентгенографію.

Лікування недуги

Лікування лейшманіозу у собак здійснюється за допомогою препаратів, у складі яких є пятивалентная сурма. До подібних медикаментів відносять Сольсурмін та Неостибозан. Також фахівці ветеринарної медицини, які працюють за кордоном, розробили такі ефективні методи лікувальної терапії, що включають використання наступних засобів:

1. Глюкантим: від 5 до 15 мл за добу 12 разів.
2. Ломідін: вводиться внутрішньом`язово 3-4 мг на кілограм ваги собаки через кожні 2 дні по 5-8 разів.
3. Стибоглюконат натрію: дається вихованцю 10 днів поспіль із розрахунку 10-15 мг на кілограм ваги.

Зовнішня форма недуги добре піддається лікуванню 5% розчином акрихіну, який поєднується з 1-2% розчином новокаїну. Якщо інфекційний агент резистентний до цього виду терапії, то допустиме застосування таких препаратів, як Амфотерицин В та Пентамідин. Їх використовують при рецидиві патології. У разі надто запущеного лейшманіозу може знадобитися хірургічне видалення селезінки у пса. У перехворілої тварини імунітет до шкідливих мікроорганізмів даного роду зберігається на все життя.

Профілактика хвороби

Профілактичні заходи мають на увазі використання різних інсектицидів, здатних захистити собаку від кровососних паразитів. Власник має чітко відслідковувати випадки виникнення лейшманіозу на тій території, де він проживає із псом. Вберегти вихованця від цієї руйнівної патології допоможуть і регулярні профілактичні огляди у ветеринарного лікаря. Допустимо проводити хоча б раз на два місяці серологічні проби на предмет виявлення прихованих форм захворювання.

Якщо господар точно знає, що його місце проживання потрапляє в ареал проживання небезпечних москітів і комарів, то додаткову протекцію забезпечать обробки місць вильоту комах (підвали будинків, звалища відходів) та повна дезінсекція приміщень, де мешкає кудлатий друг. Також постарайтеся обмежити можливі контакти улюбленця з бродячими тваринами.

Насамкінець хочеться сказати, що лейшманіоз - це цілком виліковне на ранніх стадіях захворювання. Однак його краще попереджати, ніж потім лікувати, оскільки терапія залишить на тілі собаки рубці та рубці. У разі ігнорування симптомів власник не тільки ризикує заразитися сам, але й може довести до того, що його чотирилапий друг помре.