Як розпізнати та вилікувати парапроктит у собаки

Якщо на тлі високої температури та інтоксикації у собаки спостерігається запалення та почервоніння анальної області, формування гнійника, закінчення гнійного інфільтрату із заднього проходу, то обов`язково її треба показати ветеринарному лікарю для підтвердження або виключення діагнозу «парапроктит».

Парапроктит також може бути наслідком запалення параанальних залоз у собаки. Це особливі органи зовнішньої секреції. Вони мають різну величину і можуть бути розміром з квасолину або волоський горіх (залежно від розміру собаки). Заліза розташована прямо під шкірою, по сторонах від анусу. Вони виробляють особливий аромат темно-сірого кольору, функції якого різноманітні. Різкий запах має таке призначення:

• визначення індивідуальності собаки у суспільстві собі подібних (це своєрідна її «візитна картка»);
• мічення власної території;
• залучення особин протилежної статі;
• відлякування ворогів;
• допомога при випорожненні кишечника під час дефекації.

Спорожнення анальних залоз відбувається під час дефекації, коли собака напружує навколоанальні м`язи, тим самим стискаючи залози. У тому випадку, якщо стільця довго немає або він рідкий, параанальний секрет, застоюючись, густіє і закупорює залози. В результаті вони можуть розбухнути та запалитися, що також призведе до розвитку парапроктиту.

На думку деяких ветеринарів, параанальні органи у собак є в якомусь сенсі рудиментарними, оскільки потреби в їхньому активному функціонуванні вже немає. Саме цей факт і є основною причиною їхньої частої закупорки.

Види захворювання

За характером перебігу розрізняють два різновиди хвороби:

• гострий (вперше виявлений);
• хронічний (характеризується тривалим перебігом, стертими симптомами та частими рецидивами).

По виду збудника розрізняють стафілококовий, стрептококовий парапроктит або парапроктит, спричинений кишковою паличкою. Іноді інфекція, що викликала хворобу, є змішаною.

Можливі ускладнення

Парапроктит у собак важко піддається лікуванню, оскільки через постійне подразнення та інфікування ураженої області каловими масами, загоєння проходить дуже повільно. Іноді захворювання прогресує настільки активно, що розвиваються ускладнення:

• параанальні нориці, виникають поруч з анусом і можуть відкриватися назовні або у пряму кишку;
• якщо лікування запізнюється, то тривалий запалення може ускладнитися сепсисом;
• запущений парапроктит сприяє утворенню рубців у стінках анального каналу, що у подальшому ускладнює для собаки процес дефекації;
• при частому рецидивуванні хронічного парапроктиту є можливість розвитку онкологічних захворювань ураженої області.

Причини захворювання

Практика показує, що рухливі собаки, які не мають проблем із травленням, хворіють на парапроктит набагато рідше. Звідси можна зробити висновок, що основними причинами захворювання є низька рухова активність, патології шлунково-кишкового тракту та різні похибки в раціоні та режимі харчування.

Крім того, існує ще маса факторів, що провокують:

• породна та спадкова схильність (найбільш схильні до хвороб німецькі вівчарки, а також лабрадори, ірландські сеттери, коллі та спанієлі);
• зайва вага та ожиріння;
• захворювання імунної системи, низька опірність організму до інфекцій;
• постійні порушення гігієни анальної галузі;
• вживання у їжу кісток (особливо трубчастих);
• захворювання нижнього відділу прямої кишки (геморой), часті запори та проноси;
• наявність у раціоні великої кількості білкової їжі;
• активні в`язки.

Симптоматика хвороби

Гострий парапроктит у собак має симптоми гнійного запалення тканин:

• свербіж і сильний біль, внаслідок чого собака постійно звертає увагу на область анусу, вилизуючи та покусуючи її;
• неприємне давить відчуття при закупорці анальних залоз змушує тварину їздити по підлозі на п`ятій точці, сподіваючись полегшити свій стан;
• неприємний запах, що виходить від собаки, є характерним симптомом, який свідчить про застій секрету;
• болючі відчуття призводять до того, що пес більше не може виражати свої емоції, виляючи хвостом, оскільки це для нього досить болісно;
• загальна інтоксикація, висока температура та біль відбиваються на зовнішньому вигляді та поведінці собаки. Вона нічого не їсть, худне, стає млявою і мало рухається;
• запалені та збільшені параанальні залози можна побачити неозброєним оком. Вони можуть досягати розмірів великого мандарину;
• через постійне роздратування нервових закінчень собака втрачає контроль над актом дефекації, випорожнюючись у будь-який час та в будь-якому місці.

Хронічний парапроктит розвивається в тому випадку, якщо гостра форма захворювання виявиться недоліковою. Його симптоми та лікування аналогічні, але більш тривалі, тому що на цій стадії часто розвивається параректальна нориця з періодичним формуванням та розтином гнійного абсцесу.

Лікування хвороби

Ще до відвідування ветеринарної клініки господар може надати хворому собаці долікарську допомогу, яка дещо полегшить її стан. Вона полягає в наступному:

• зняти сильний больовий синдром за допомогою знеболювальних засобів;
• змінити раціон, виключивши кістки, грубу їжу та включивши легкозасвоюваний корм.

Неприпустимо намагатися лікувати собаку самостійно. Тактику лікування підбирає ветеринарний лікар після проведення діагностичних процедур:

• огляду тварини та пальпації ураженої області;
• опитування господаря про характер перебігу хвороби;
• проведення біопсії з метою визначення характеру запалення параанальних залоз та виключення злоякісних новоутворень.

Потім призначається терапія, спрямована на усунення основної причини захворювання. На початковій стадії роблять консервативне лікування. У разі недостатньої ефективності звертаються до хірургічних методів.

Консервативне лікування

Консервативне лікування полягає в наступному: дезінфікуються уражені ділянки, після чого проводиться очищення параанальних залоз. Порожнини, що утворилися, знезаражують, потім в них вводять антимікробні препарати. Використовують також протизапальні ректальні свічки з іхтіолом. Якщо місцевого лікування недостатньо, то собаку призначають курс антибіотиків.

Хірургічне лікування

У разі ускладнень у вигляді свищів та гнійних абсцесів, після повного знеболювання проводять розтин гнійного вогнища та відкачування гною, після чого повністю усувають джерело інфекції. Провівши курс антибактеріальної терапії, проводять висічення стінок свища. У тому випадку, якщо закупорка параанальних залоз стає постійно рецидивною ознакою, призначається операція з їх видалення (сакулектомія).

Профілактика недуги

Профілактика парапроктиту полягає в періодичному чищенні параанальних залоз у собаки. Це найбільш ефективний метод, що допомагає уникнути захворювання. Крім цього, існує список додаткових профілактичних заходів:

1. Активні вигули вихованця. Необхідно фізично навантажувати його, частіше здійснювати тривалі та далекі прогулянки.
2. Складання правильного раціону, в якому повинні бути відсутні кістки і дуже груба їжа.
3. Своєчасна імунопрофілактика. Необхідно стежити, щоб кількість вітамінів та мікроелементів у раціоні відповідала нормі.
4. Контроль за станом шлунково-кишкового тракту. Важливо проводити профілактику та своєчасне лікування запорів та проносів.

Парапроктит необхідно своєчасно лікувати, оскільки захворювання завдає вихованцю сильних страждань. А у разі появи ускладнень ще й виникає загроза життю. Чим раніше воно виявлено та проліковано, тим більше ймовірності, що рецидиву не буде. Якщо інфекцію запустити, то неприємні наслідки можуть залишитись на все життя.